Останнім часом суспільство вимагає від школи
виконання соціальної функції, а саме: введення дитини за допомогою навчання у
розгалужену структуру соціальних ролей. Залучення учнів до участі в
позакласній, позашкільній роботі сприяє набуттю ними соціального досвіду, тобто
відбувається процес соціалізації особистості, підготовка до виконання своєї
ролі в суспільстві. Адже особистість розвивається через активні суспільні дії,
свідомо перетворюючи і оточуюче середовище, і себе в процесі цілеспрямованої
діяльності. Визначальним є положення про те, що особистість, яка дотримується
моральних норм в обставинах, що постійно змінюються, повинна мати певні
орієнтири для визначення лінії своєї поведінки. Суперечності можуть виникати
через неправильні уявлення, неточне сприймання одержаної інформації, реальних
життєвих ситуацій, будь-яких інших факторів, характерних для сучасної
нестабільної соціальної ситуації. Тим більше, що канали і засоби передання
інформації не завжди враховують, а часто ігнорують психолого-педагогічні
особливості учнів, а в окремих випадках інформація має негативну спрямованість.
Саме тому навчально-виховне середовище має стати джерелом соціального розвитку
учнів. Щоб консолідувати навчально-виховне середовище на основі спільних
цінностей, потрібна висока загальна культура, педагогічна культура і значний
творчий потенціал. Педагоги мають прагнути до того, щоб навчально- виховне
середовище забезпечило емоційно-психологічну захищеність і душевний комфорт
особистості. Адже вчені вважають, що соціалізувати дитину – це насамперед
навчити її жити у злагоді із собою та навколишнім світом. Узагальненим
індикатором соціалізації особистості виступає її соціальна активність. Відомо,
що соціальна активність не є вродженою якістю особистості. Вона формується у
процесі життя. Необхідно підкреслити, що досить ефективно цей процес
відбувається у підлітковому віці. Як стверджують психологи, підлітковий вік є
періодом значних зрушень у розвитку самосвідомості особистості: спостерігається
висока сприйнятливість процесів, що відбуваються в державі; велике прагнення до
самопізнання та пізнання свого краю, вивчення історії, традицій, культури тощо.
Саме в цьому віці закладаються основи свідомої поведінки, загальна
спрямованість у розвитку соціальної активності, формується свідоме ставлення до
себе як до члена суспільства. І від того, як будуть сформовані
морально-ціннісні орієнтири підлітка, залежить становлення соціальних установок
його особистості. Однак, учень ще не володіє достатньо розвиненою соціальною
свідомістю, не має цілком сформованої орієнтації і тому особливо чутливий до
того, як співвідноситься те, чому його навчають, і безпосередня практика. В
умовах невідповідності соціальної спрямованості навчально- виховного середовища
і набутих теоретичних знань особистість або повністю відкидає ці знання,
керуючись, як правило, життєвою логікою при безпосередній практичній взаємодії
із зовнішнім світом або діє лише формально відповідно до них, без внутрішньої
переконаності у правильності своєї поведінки. Зазначимо, що учні сільських шкіл
уже з дитинства знаходяться під впливом системи суспільно зумовлених зв’язків і
стосунків. Ті чи інші ситуації, які виникають у школі, стають предметом
обговорення на селі; складається суспільна думка, яка впливає на розвиток
особистості. Водночас сільські школярі позбавлені можливості відвідувати
позашкільні та культурні заклади, що негативно позначається на загальному рівні
соціалізації учнів. Як зазначають вчені, «соціально-економічна ситуація
сучасного села, несприятливі зміни, що відбулися протягом останнього
десятиліття у сфері сільськогосподарського виробництва, у доходах і рівні
добробуту, якості й доступності до різного роду послуг є фактором погіршення
становища сільських дітей та сімей з дітьми. Важкі умови праці та низький
рівень заробітної плати не дають змоги повноцінно забезпечувати життєві потреби
сільського населення (а особливо у територіально віддалених населених пунктах),
гарантувати реалізацію прав сільських дітей, їх повноцінний розвиток,
соціалізацію» [4, 48]. Вчені по різному висвітлюють зміст поняття
«соціалізація». На нашу думку, слід дотримуватися визначення соціалізації «як
двостороннього процесу, що включає в себе, з одної сторони, засвоєння індивідом
соціального досвіду, соціальних ролей, норм, цінностей шляхом входження в
соціальне середовище, систему соціальних зв’язків, з іншої сторони, процес
активного відтворення індивідом системи соціальних зв’язків за рахунок його
активної діяльності, активного включення в соціальне середовище» [1, 269].
Соціалізація охоплює всі процеси залучення до культури, комунікації і навчання,
з допомогою яких особистість набуває здатності брати участь у суспільному
житті. Виділяються три основні сфери, в яких відбувається становлення
особистості: «спілкування, діяльність, самосвідомість» [2, 92]. Процес
соціалізації відбувається як єдність усіх трьох сфер. Така єдність створює для
учня дійсність, в якій він може спілкуватися, оволодіваючи системою соціальних
відносин. Отже, суть процесу соціалізації полягає в тому, що особистість
поступово засвоює соціальний досвід і використовує його для адаптації до
соціуму. На думку вчених, таке засвоєння відбувається як стихійно, так і
цілеспрямовано. Цілеспрямовані процеси впливу на особистість реалізуються
передусім у навчанні та вихованні, які здійснюються в сім’ї, школі,
позашкільних суспільних та громадських організаціях. Стихійний вплив
здійснюється через соціальні ситуації реального життя, масові інформаційні
системи тощо. Діалектика процесу соціалізації полягає в тому, що особистість не
є пасивною по відношенню до соціокультурного середовища. Володіючи активністю
та відносною самостійністю, вона вибірково ставиться до зовнішніх обставин у
процесі засвоєння соціального досвіду. Наявність соціологічного знання впливає
на усвідомлену дію особистості. Як результат і передумова соціалізації,
культура особистості є не просто сукупність знань і переконань. Це якісно
визначений спосіб життєдіяльності, який є втіленням внутрішніх якостей
особистості. Розуміння культурної сутності особистості пов’язане з власним
сприйняттям суспільних цінностей, які надають сенс життєдіяльності. Вимоги
суспільства до особистості відображаються у соціальних нормах, які є зовнішньою
необхідністю по відношенню до неї. Проте, жодні соціальні норми не
визначатимуть поведінку учня, поки не будуть внутрішньо сприйняті особистістю.
Учень стає активним учасником процесу соціалізації, використовуючи соціальний
досвід попередніх поколінь, враховуючи особливості ментальності українського
народу, культурні надбання інших народів. Одне із завдань освіти як фактора
соціалізації учнів полягає у сприянні творчій адаптації молодої людини до
суспільного життя. Соціалізація учнів відбувається насамперед через залучення
їх до культурних цінностей через систему знань. У зв’язку з цим актуалізується
необхідність введення факультативного курсу соціології в школі, щоб учні були
здатні орієнтуватися у процесах, які відбуваються у суспільстві. Це один із
вагомих чинників цілеспрямованої соціалізації. Таким чином, «індивід може
здійснити вплив на світ, що його оточує, визначаючи напрями, в яких рухається
суспільство» [5, 195]. Це дасть змогу підвищити відповідальність особистості за
власні вчинки. Соціальний розвиток, життєві орієнтири, цінності та запити
сільських школярів мають специфічні ознаки. Ціннісні орієнтації у поєднанні із
соціальними нормами складають цілісно-нормативну систему регуляції їхньої
поведінки, яка постійно контролюється громадою через сусідів, родичів, школу,
органи місцевого самоврядування. Тому виникає потреба у створенні
соціально-педагогічного комплексу, куди входять всі інфраструктури села.
Багатогранність життя сільської школи забезпечується спільними зусиллями
колективу, місцевих господарств, громадськості. Мала чисельність учнівського і
педагогічного колективів є суттєвою ознакою функціонування шкіл сільської
місцевості. Організація навчальної діяльності учнів у школі не обмежується
заняттями, оскільки навчальний і виховний процеси тісно пов’язані між собою.
Позитивним моментом є те, що створюються сприятливі передумови для
індивідуалізації навчальної і виховної роботи, взаємовпливу учнів. Специфіка
малочисельної школи вимагає особливої уваги до організації позакласної
діяльності, що враховує запити та інтереси дитини. Цьому слугують різновікові
предметні й художні гуртки, клуби, творчі групи (напрям роботи відповідно
зумовлює їх назву), збирання фольклорного, краєзнавчого матеріалів, виставки
творчих робіт, читацькі конференції. У малочисельних школах до будь-якої
позаурочної роботи залучаються всі учні школи. Як наслідок, вони більш чітко
усвідомлюють, що реалізацію творчих задумів, досягнення життєвого успіху
забезпечує їх власна активність. Наприклад, у Жуківцівській школі 1-11 ст.
Обухівського району Київської області (директор Басенко В.А.) на основі
пошукової роботи школярів, збирання фольклорного, народознавчого матеріалів діє
краєзнавчий музей, який створювали учні, батьки, вчителі. Він залучає школярів
до глибокого вивчення історії, культури, побуту, звичаїв і традицій рідного
краю. У школі діють гурток м’якої іграшки, спортивні секції, гурток юннатів,
ансамбль ложкарів, виставки дитячих малюнків. Завдання педагогічного колективу
– організувати навчально-виховний процес таким чином, аби він сприяв розвиткові
активності, самовдосконаленню, здобуттю власного досвіду. В той час, коли
дитячі організації витіснені з багатьох шкіл, тут діє дитяча організація
«Козачата» Значна увага в школі приділяється козацькому вихованню, вивченню
історії козацтва, звичаїв, традицій. З цією метою щороку на свято Покрови
Богородиці відбувається традиційне дійство «Козацькі забави», проходять
спортивні змагання «А ну-мо, козаки!» Очолює шкільну козацьку організацію
отаман. Координуючим центром організації є кошова рада. Учні кожного класу
об’єднані у курені, на чолі з курінним отаманом. Таке самоврядування робить
шкільне життя змістовним, творчим. Адже процес соціалізації неможливий без
залучення учнів до участі в управлінні шкільними справами через організацію
учнівського самоврядування. Зазначимо, що система самоврядування може набувати
будь-яких форм у тому чи іншому навчальному закладі, але вона повинна
функціонувати так, щоб кожний учень розвивався та ставав соціально успішною
особистістю. Якщо у школі діє така система, то учні мають більше можливостей
для самовираження, розвитку і виявлення організаторських, виконавчих,
комунікативних умінь. Досить плідним є досвід сільських шкіл, в яких соціальні
проекти реалізуються, опираючись на учнівське самоврядування. Обґрунтовуючи вибір
творчого проекту, учні не тільки використовують свої знання і життєвий досвід,
а й вчаться чітко, красиво і правильно висловлювати свої думки. Наприклад, у
Ковчинському навчально-виховному комплексі Ковчинської сільської ради
Куликівського району Чернігівської області (директор Халімон Н.М.) існують
власні проекти, серед яких варто виділити чотири: «Школа сприяння здоров’ю»,
«Реалізуємо права, виконуємо обов’язки», «Творча обдарованість», «Школа
радості». Зокрема, соціальний проект «Реалізуємо права, виконуємо обов’язки»
спрямований на формування правової культури серед вихованців, прищеплення
поваги до прав і свобод людини й громадянина, підвищення рівня самоповаги й
самоконтролю, створення атмосфери довіри і підтримки. .Діяльність, яка
спрямована на формування моральних, духовних цінностей, впливає також на
розвиток загальної культури, пізнавальних інтересів учнів. Вчитель допомагає
учневі пізнати та сприймати моральні, правові та інші соціальні норми,
засвоювати духовні цінності, знання і навички, які необхідні для професійної
діяльності, для розвитку творчих якостей. Технологія проектів з розв’язання
завдань удосконалення соціальної дійсності, що обумовлює соціалізацію учнів,
налічує такі стадії зміни поведінки, як підготовка, усвідомлення, переоцінка,
дія. Учні виробляють власну позицію, моделюють різні ситуації, виробляють нові
проекти спільної діяльності. При виборі тематики творчих проектів враховується
краєзнавчий матеріал області, села, краю. Саме соціальні проекти виступають
одним із шляхів зростання соціальної активності особисті. Важливим у розвитку
соціальної активності учнів є оволодіння навичками поведінки у соціальному
середовищі, сприйняття та засвоєння моральних норм, загальнолюдських цінностей.
Розвиток комунікативних здібностей дитини дозволяють їй інтегруватися в
суспільство, сприяють формуванню уміння спілкуватися, вести дискусії,
відстоювати власну думку З метою набуття учнями соціального досвіду, уміння
жити у громадянському суспільстві слід активніше включати школярів у різні
форми діяльності на основі діалогу, співпраці. Учням слід надавати більше прав
і повноважень, створювати широкі можливості для самореалізації кожного. Робота
в клубах, гуртках, творчих об’єднаннях, участь у різноманітних конкурсах,
акціях, участь у корисних справах є початковими ланками соціалізації
особистості, у процесі якої здобувається практичний досвід громадянської дії.
Особлива роль процесу соціалізації учнів належить освіті. Досягнення сучасної
освіти визначаються не стільки тим, чого дитина навчилася (обсяг знань, умінь
та навичок), скільки здатність здобувати нові знання, формувати вміння та
навички в нестандартних умовах. Активна участь дитини в навчальній діяльності є
однією з першооснов формування її соціальної активності. Різнорівнева
підготовленість школярів при малій наповненості класів у сільській школі
потребує від педагогів належних зусиль, щоб кожен учень опанував знання на
рівні вимог та стандартів освіти. Використання різноманітних джерел інформації,
диференційованих завдань дозволять учням різного рівня підготовки включитися в
роботу, а не бути на уроці спостерігачем. Зміна парадигми освіти у напрямі
формування активної особистості передбачає: · посилення інтегрованих курсів,
соціологічного, культурологічного компонентів у змісті освіти; · наближення
змісту освіти до реального життя, включення знань, що допомагають вирішити
широке коло життєвих проблем або показують можливі засоби їх вирішення. Через
діяльнісний підхід в освітньому процесі учень бере участь у моделюванні явищ
суспільного життя. З цією метою пропонується моделювання проблемних ситуацій,
використання методу проектів, створення індивідуально-групових програм навчання
спілкуванню, впровадження факультативів з культури спілкування. Спілкування
завжди виступає референтним показником усіх суспільних інновацій, які
безпосередньо віддзеркалюються у змістових характеристиках, механізмах і
спрямованості цього процесу. Кожна дитина проходить свій індивідуальний шлях в
опануванні навичками взаєморозуміння, у розвитку відповідних здібностей. Необхідно
розширювати досвід спілкування учнів, різноманітні контакти з батьками,
громадськістю, оскільки сільські школярі мають обмежене число суб’єктів
спілкування. Для актуалізації комунікативних можливостей учнів необхідно
виділити педагогічні умови, за яких найбільш успішно відбуватиметься процес
спілкування, а саме: · організація діяльності колективу на основі поєднання
управління, самоуправління та саморегуляції; · проблемність запропонованого
змісту, що вимагає від учнів самостійних рішень під час обміну думками; ·
забезпечення суб’єктивної значущості змісту для колективу, особистості,
враховуючи вік, інтереси учнів, особливості спілкування на певному віковому
періоді їх розвитку. · використання творчих можливостей учнів в організації
діяльності. Реалізація визначених умов допоможе зробити міжособистісне
спілкування школярів змістовним, соціально цінним. Отже, спільна мета
педагогічного та учнівського колективів – формування ініціативної, соціально
активної, спроможної приймати нестандартні рішення особистості. Здатність
успішно взаємодіяти з іншими дає змогу виявляти активність, зумовлює соціальне
становлення учнів сільської школи. Усвідомлення школярами своєї причетності до
розв’язання важливих громадянських справ є ознакою їхньої активної позиції у дорослому
житті. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Андреева Г.М. Социальная психология. – М.:
Аспект Пресс, 2004. – 365 с. 2. Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія. – К.:
Академвидав, 2003. – 448 с. 3. Райс Ф. Психология подросткового и юношеского
возраста. – СПб.: Питер, 2000. – 656 с. 4. Стан та соціальний захист сільських
дітей / Тематична державна доповідь про становище дітей в Україні за підсумками
2004 року. – К.: Державний інститут проблем сім’ї та молоді, 2005. – 250 с. 5.
Хайек Ф.А. Пагубная самонадеянность. – М.: Педагогика, 1992. – 238 с
Комментариев нет:
Отправить комментарий